Це вже перетворилося на якийсь фетиш сучасної України. В який магазин не зайди, усюди на тебе з-за вітринного скла визирають ці продукти "модної" індустрії. "Знижки на дублянки", "Шубы из натурального меха", "Лучшие шубы и дубленки" - вивісками і оголошеннями подібного змісту повні вулиці українських міст. Одяг з тваринної шкіри та хутра рекламується на телебаченні, в пресі та на радіо. Куди ж діватися морально непідготовленому українському споживачу? Вірно - поповнювати ряди прихильників "натуральних" виробів. Так наша країна поступово перетворюється на один великий кавалок зі шкіри та хутра...
Одразу попереджу - ці враження суто особисті та упереджені. А полягають вони у тому, що в епоху наукового й мистецького прориву наша країна вперто сповзає у добу первісну. Ту, коли виживав той, у кого більше волосся на тілі, той, хто одяг на себе більше шкір убитих тварин. Тоді все це мало сенс - і товщина, і довжина. Сьогодні такий одяг - це данина уявній "моді" (чомусь досяжної тільки мешканцям кол. СРСР), прагнення купити "дійсно теплий" одяг, який "можна довго носити". Всі ці твердження легко спростовуються. А от вигляд ще однієї лісової феї у довгій боярській шубі, яка штовхається у брудній маршрутці, а потім похапцем біжить на роботу, де заробляє 3 тис. грн. на місяць - це дійсно смішно. Як смішний і вигляд "дублянізованих" співвітчизників за кордоном. Там вони виглядають громадянами країни третього світу. Хоча кого ми обманюємо? Ми і є такою країною. В першу чергу завдяки способу мислення, який дозволяє викладати більшість зарплати, наприклад, на дорогий телефон. І не думати про саморозвиток, не прагнути зростання...
В усьому є свої винятки - є випадки, коли такий одяг - це й красиво, й доречно. Але тенденція, нажаль, інша. Та й ніхто не відміняв потреби інколи думати про, так би мовити, механіку виробництва одягу зі шкіри та хутра.
